Візит президента В.Зеленського до Туреччини виглядає успішним і солідним.
Хоч проривного нічого було. Сам візит за своїм форматом був робочим, змістовним.
1) Були підписані угоди про спільне виробництво військової техніки, і це добре. Однак, остаточно можна буде оцінити ці проекти тоді, коли вони будуть втілені в реальні проекти, які реалізуються шляхом налагодженого виробництва. Доки немає виробництва, то все – угоди.
2) Однозначно реалістичним є поглиблення військового в співробітництва частині навчання кадрів, обміну досвідом та розвідувальною інформацією.
3) Просування до підписання угоди про зону вільної торгівлі виглядає більш символічним, аніж справді просуванням.
4) Участь турецьких компаній у так званому «Великому будівництві» вже відбувається і відбуватиметься надалі й без подібних візитів та переговорів.
5) Туреччина братиме участь в ініціативі «Кримська платформа». Невідомо, які думки та конкретні ідеї з цього приводу у турецького керівництва. За підсумками переговорів президентів В.Зеленського та Р.Ердогана були лише заяви загального змісту.
6) Без ясності залишилося питання щодо реалізації раніше заявлених проектів про фінансування турецької стороною для людей, які були змушені залити Крим.
7) Цікавим виглядає міжнародно-політичний контекст візиту: непрості відносини між керівництвом Туреччини та західними партнерами України, ескалація конфлікту на Південному Кавказі. Певною мірою, можна говорити про щось схоже на те, якби Ердоган перебував в своєрідній міжнародній ізоляції. На такому фоні візит В.Зеленського можна інтерпретувати як позитивний момент для офіційної Анкари.
Тому цілком зрозумілою виглядає історія, коли канадський прем’єр-міністр Д.Трюдо поговорив по телефону не лише з Р.Ердоганом, але й з В.Зеленським.
