Життя після смерті. Як рік тому захопили Маріуполь і чим місто живе зараз

20 травня 2022 року – тобто рівно рік тому – росіяни повністю захопили Маріуполь.

Цього дня здалися в полон захисники "Азовсталі" – останнього оплоту українських сил у місті.

Захоплення Маріуполя стало для РФ важливим стратегічним успіхом і на даний момент найбільшою військовою перемогою з початку вторгнення.

Москва отримала у своє розпорядження сухопутний коридор із Криму. Який на даний момент, за багатьма оцінками, є головним придбанням РФ у цій війні.

Також через цю операцію Україна втратила контроль над Азовським морем, яке зараз повністю контролюється РФ.

Сталося все це ціною практично повної руйнації Маріуполя та масштабних жертв серед мирного населення, точна кількість яких досі невідома. За різними оцінками загинуло від 20 до 60 тисяч мирних жителів, що перетворює події у місті на найбільшу гуманітарну катастрофу Європи після Другої Світової війни.

Тим часом, уже рік російська влада намагається зробити місто вітриною "відновлення Донбасу", проводить там ремонтні та будівельні роботи. Але здебільшого Маріуполь ще далекий від повернення до того, що можна хоча б віддалено вважати нормальним життям.

"Країна" згадує, як проходили бої та розповідає, як люди живуть у Маріуполі зараз.

80 днів пекла. Як захопили Маріуполь

Бої за Маріуполь почалися буквально одразу після 24 лютого 2022 року.

До можливого вторгнення, однією з головних цілей якого, очевидно, був Маріуполь, українська армія готувалася вже давно. Східні околиці міста були перетворені на укріпрайони, а в самому Маріуполі знаходилися одні з найбоєздатніших з'єднань - полк Нацгвардії "Азов" та 36 бригада морської піхоти. Плюс прикордонники.

Однак ситуація від початку розвивалася для українських військових за поганим сценарієм.

Головний негативний чинник - прорив російських військ із Криму та фактично безперешкодний їхній марш до Бердянська. Його взяли майже без бою 27-28 лютого, після чого оточення Маріуполя, до якого росіяни та підрозділи "ДНР" вже щільно підступили зі сходу, стало справою часу. Тим більше, що досить швидко була оточена росіянами Волноваха, що відкрило їм шлях до Маріуполя з півночі.

Чому в той момент не було віддано наказ гарнізону на відхід, щоб уникнути оточення і подальшого розвитку подій у місті - досі питання відкрите. Втім, це питання часто й не ставлять, щоб не нарватися на звинувачення в "зраді". А коли зрідка ця тема виринає, то влада відповідає приблизно так: "опір гарнізону Маріуполя скував значні сили росіян і допоміг Україні виграти час для зміцнення оборони".

Ще важливіше питання - чому не було розпочато масову евакуацію жителів міста в останні дні перед вторгненням або хоча б у перші дні війни.

Також жителі Маріуполя часто ставлять запитання щодо поведінки мера Вадима Бойченка, який, як потім з'ясувалося, залишив місто в перші дні після вторгнення, але при цьому щодня робив звернення "начебто" з Маріуполя, розповідаючи, що ситуація під контролем. Сам Бойченко каже, що був змушений виїхати з міста "за наказом" 27 лютого, тому що отримав від спецслужб повідомлення про замах, що готується. А потім у місто він уже потрапити не зміг, бо на його підступах уже почалися бої.

Так чи інакше, але вже 2 березня Маріуполь опинився в оточенні. Також розпочалася морська блокада Азовським морем. Хоча Україна на той момент оточення не підтверджувала.

З цього моменту розпочався безпосередній штурм міста, що супроводжувався масованим артилерійським обстрілом. У Маріуполі зникли світло і вода, зупинилося підвезення продуктів - так почалася масштабна гуманітарна катастрофа, яка супроводжувала весь період боїв (а в багатьох аспектах катастрофа продовжується і зараз).

При цьому українські сили (якими командував керівник полку "Азов" Денис Прокопенко) чинили вкрай запеклий опір. І російська армія штурмувала повністю відрізане від зовнішнього світу місто практично два з половиною місяці, практично повністю його зруйнувавши, перш ніж узяти.

Перші спроби евакуації людей з Маріуполя розпочалися 5 березня, але вони зірвалися: Україна та Росія висунули взаємні звинувачення в обстрілі. Повідомлялося, що Росія не дає людям виїжджати на підконтрольну Україні територію, а Москва звинувачувала український гарнізон Маріуполя у тому, що мешканцям не дають виїхати у бік "ДНР" та Росії.

9 березня стався удар по маріупольському пологовому будинку. Загинуло п'ятеро людей і щонайменше 17 отримали поранення.

Україна звинуватила в цьому російську авіацію, згодом ці висновки підтвердили в ООН та ОБСЄ.

Росіяни заявляли, що у пологовому будинку було "обладнано вогневу точку ЗСУ". А російські ЗМІ публікували інтерв'ю з однією з породіль, яка повідомила, що напередодні удару українські військові наказали пацієнтам піти до іншого корпусу лікарні.

Україна ці заяви спростовувала, а інтерв'ю породіллі пояснили тиском на неї.

Перша успішна евакуація у бік України відбулася 14 березня, коли виїхало близько 160 автомобілів. На той час російські війська контролювали вже всі околиці міста.

Наступного дня змогли виїхати вже близько чотирьох тисяч машин та 20 тисяч мешканців. Почалася послідовна евакуація з міста як в українську, так і російську сторону.

12 березня український Генштаб визнав втрату східних кварталів міста. З того часу Рамзан Кадиров підтвердив участь чеченських підрозділів у штурмі міста.

18 березня повідомлялося, що Кадиров відвідав Маріуполь і зустрівся там із генералом Мордвічовим, який, за даними СБУ, командував захопленням міста.

Просування російських військ тоді йшло досить повільно і концентрувалося на східних районах міста. Але центр активно обстрілювався – 16 березня було зруйновано маріупольський Драмтеатр.

Україна заявляє, що він служив бомбосховищем і зазнав удару російської авіації. За оцінками України та ОБСЄ, там могли загинути до 300 людей. Організація "Амнести" також звинуватила у їх загибелі військових РФ.

Міноборони РФ заявляло, що театр замінував та підірвав "Азов", але доказів цьому немає.

Незважаючи на повільний поступ росіян, ситуація стратегічно виглядала для українських сил у місті безвихідною, і падіння Маріуполя було питанням часу. На що напирали росіяни, які 20 березня запропонували здати місто, висунувши ультиматум. За ним українські військові, які склали зброю 21 березня, не будуть взяті в полон, а вирушать на підконтрольну Україні територію гуманітарними коридорами.

Україна ультиматум не ухвалила, і штурм продовжився. На той момент у місті, за словами президента Зеленського, залишалося близько ста тисяч мешканців.

Паралельно з Києва йшли заяви про те, що Маріуполь обов’язково буде деблокований. Зокрема, про це заявив голова української розвідки Кирило Буданов. Однак насправді це було зробити практично неможливо, тому що лінія фронту вже була дуже далеко від міста.

Пізніше риторика української влади змінилася. Арестович констатував складність завдання деблокування міста та говорив, що над пошуком рішення "йде робота", а потім у Києві все частіше говорити, що рішення буде не військовим, а "політичним".

Тим часом 24 березня росіяни з'явилися в центрі Маріуполя, що підтвердила і українська сторона. Кадиров заявив, що РФ контролює всю лівобережну частину міста (крім заводу "Азовсталь").

Просування центром тривало - 2 квітня було захоплено будівлю обласної СБУ. Приблизно з того ж моменту почалися інтенсивні бомбардування "Азовсталі" - згодом головної цитаделі, яку ще півтора місяці утримуватимуть підрозділи Нацгвардії та ЗСУ (там знаходилися найпотужніші підземні укріплення, збудовані ще за радянських часів).

Крім "Азовставлі", українські сили контролювали південно-західну частину Маріуполя: Приморський район та берегову лінію на південний захід від міста аж до Азовського моря та кілька промислових зон.

Вже до 10 квітня росіянам вдалося розділити місто від центру до узбережжя, ізолювавши українські сили у двох місцях - у порту Маріуполя та на "Азовсталі".

На той час частина захисників міста здригнулася. Росіяни заявили про те, що їм здалися морпіхи з 501 батальйону, опублікувавши відео (нещодавно СБУ заявила, що це сталося через зраду одного з командував підрозділи).

11 квітня на сторінці у ФБ 36 бригади морської піхоти з'явилося витримане у вкрай песимістичних тонах звернення до українського народу. У ньому морпіхи написали, що фактично вичерпали можливості для подальшого опору через великі втрати та відсутність боєприпасів, а також критикували командування.

13 квітня росіяни захопили територію металургійного комбінату Ілліча, яку утримували підрозділи 36-ї бригади морської піхоти. Частина українських військових там потрапила в полон, інша частина під командуванням Сергія Волинського вийшла із заводу і приєдналася до "Азову" на "Азовсталі".

Пізніше "азовці" звинуватили командира 36-ї бригади Володимира Баранюка, який потрапив у полон на Ілліча, в тому, що той не виконав наказ командира "Азова" і спробував прорватися з міста, потрапивши потім у полон, чим послабив оборону Маріуполя. Сам Баранок уже в російському полоні дав інтерв'ю, в якому сказав, що вирішив йти на прорив через відсутність боєприпасів, без яких продовжувати оборону Ілліча було безглуздо. А його начштабу Кормянков розкритикував "азовців" за погану організацію оборони міста.

16 квітня було захоплено морський порт Маріуполя.

На заводі 15 квітня, як стверджувалося, вперше за цю війну застосували бомбардувальник Ту. 17 квітня росіяни висунули захисникам "Азовсталі" ультиматум про здачу, ті відповіли відмовою. Українська влада заявляла, що захисники заводу успішно обороняються та сковують сили РФ, відволікаючи їх від інших напрямків.

19 квітня росіяни заявили про початок штурму "Азовсталі". З того часу завод став основною темою цієї війни, відволікаючи увагу з інших напрямів. Було зрозуміло, що допомогти замкненим на "Азовсталі" силам Україна не може, але й здавати їх допускати не хотіла. На той час вони вже стали яскравим медійним символом українського спротиву.

Зеленський, який тоді ще формально не закрив переговори з Росією, заявив, що вони закінчаться, якщо РФ знищить захисників "Азовсталі". Робилися спроби доставити туди підкріплення на гелікоптерах морем і вивезти поранених, але вони були одиничними і вкрай небезпечними: гелікоптери Росією збивалися. І нарешті ці спроби припинилися.

З 20-х чисел квітня росіяни вже контролювали майже все місто, за винятком заводу. І почали перекидати війська на інші напрямки.

21 квітня міністр оборони РФ Шойгу заявив про закінчення боїв за Маріуполь. А Путін наказав не штурмувати "Азовсталь", а заблокувати її, щоб не зазнавати втрат. Але за фактом наземний штурм заводу продовжувався - як мінімум для того, щоб не допускати вилазок захисників "Азовсталі". Також інтенсивно велися бомбові удари.

Того ж дня – 21 квітня – українська сторона висунула свій план рішення: провести переговори у Маріуполі щодо виходу цивільних та військових з території заводу та евакуації їх на територію, підконтрольну Україні. Згодом Зеленський заявив, що Росія цю пропозицію відкинула. Далі з'явилася ідея "екстракції" - тобто переміщення захисників "Азовсталі" до третьої країни (імовірно до Туреччини, президент якої брав активну участь у переговорах). Але Москва це також відкинула та знову запропонувала українським військовим здатися в полон.

Приблизно з цього моменту кратно збільшилася кількість звернень захисників "Азовсталі", які заявляли про критичну ситуацію на заводі, про нестачу їжі та ліків, тяжке становище поранених.

Росія, у свою чергу, оголошувала односторонні "гуманітарні коридори" для виходу жінок та дітей, заявляючи, що в результаті ними ніхто не скористався.

У той же час продовжували завдавати ударів по заводу - зокрема протибункерними бомбами. Але великих спроб штурму не було.

1 травня ситуація зрушила з мертвої точки: почалася евакуація цивільних із "Азовсталі", за три дні звідти вийшло приблизно сто осіб. Але вже до 4 травня відновилися російські штурмові дії, і, як стверджувалося, частина території заводу була захоплена. Паралельно точилася евакуація цивільних, які були повністю виведені з підприємства до 7 травня.

Штурм "Азовсталі" розвивався і росіяни захопили ще частину території заводу на півночі.

Тим часом, ставала дедалі жорсткішою риторика захисників "Азовсталі" на адресу української влади, яким ставилося у провину те, що досі питання з їхньою подальшою долею не вирішене, хоча ситуація критична та сили закінчуються. "Азовці" вели прес-конференції прямо з "Азовсталі" і тема активно обговорювалася в суспільстві, де також зростала напруга. Арестович скаржився, що йому дзвонять родичі "азовців" із погрозами.

Тому було зрозуміло, що якесь рішення є близьким.

Пізніше стало відомо, що ще 9 травня відбулися переговори захисників "Азовсталі" з росіянами (про переговори домовлялися та їх курирували представники військових розвідок України та Росії відповідно).

Тоді й було домовлено, що українські бійці припиняють опір, здаються у полон та вивозяться на територію "ДНР" (а не до третьої країни).

16 травня процес розпочався та тривав до 20 травня. Командир маріупольського "Азова" Денис Прокопенко заявив про наказ командування припинити опір.

20 травня Росія заявила про здачу в полон 1908 року військовослужбовців України.

При цьому Україна в ті дні принципово відмовлялася вживати вираз "здалися в полон" стосовно захисників "Азовсталі". З коментарів офіційних осіб складалося враження, що це не здавання в полон, а евакуація - тимчасове переміщення українських військових у якесь місце, де їх трохи зачекають і потім буде відправлено до України.

Водночас, Росія відразу заявляла, що йдеться саме про здачу в полон. І стверджувала, що жодних зобов'язань (крім зобов'язань поводитися з полоненими за нормами міжнародного права та лікувати поранених) щодо них не брала.

У майбутньому значна частина захисників "Азвосталі" передали Україні за обміном. Найбільший обмін, включаючи командирів маріупольського гарнізону на чолі з Денисом Прокопенком, відбувся у вересні 2022 року. Тоді Україна передала Росії Медведчука. А командирів гарнізону фактично інтернували у Туреччині до кінця війни.

Чи була спочатку про це домовленість, коли йшлося про припинення опору на "Азовсталі"? Цього виключати не можна, враховуючи те, що на той час Медведчук уже перебував в українській в'язниці і навіть записав звернення до Путіна з проханням обміняти його на захисників "Азовсталі".

Втім, у будь-якому разі, на той час можливості деблокувати гарнізон Україна не мала. Тому на ті чи інші домовленості йти довелося б в обмін на збереження життя бійців.

Росія ж у такий спосіб "прискорила" настання дня, коли вона змогла оголосити про повний контроль над Маріуполем.

Операція із захоплення міста тривала рівно 80 днів.

За даними Донецької обласної військової адміністрації, опублікованими у червні, у місті за час боїв загинуло понад 22 тисячі мирних жителів. Є й інші оцінки, які говорять про 60 тисяч загиблих (цю цифру зокрема називає нардеп Сергій Тарута). Також зруйновано майже 90% житлового фонду, знищено або пошкоджено майже всі лікарні, школи та дитячі садки.

Гуманітарна та людська катастрофа - по суті, головний підсумок боїв за Маріуполь. Кадри поховань прямо у дворах, що живуть у підвалах людей, сімей, що залишилися без даху над головою і безпрецедентних після Другої світової війни руйнувань - все це стало попередженням про те, що може чекати інші великі міста при штурмі в сучасній війні. Особливо якщо ці міста не збираються здавати і готують до оборони.

Саме руйнування у Маріуполі стали однією з причин масової еміграції з тих регіонів України, які були під загрозою російського наступу або перебували неподалік лінії фронту.

Повоєнне життя Маріуполя - аж до теперішнього часу - це, по суті, продовження того, що почалося тут з моменту російського вторгнення. Місто досі виживає та намагається подолати наслідки руйнівної війни.

Візит Путіна та продовження "великого будівництва"

Про те, як живе Маріуполь і що там зараз будують, "Країна" докладно розповідала ще наприкінці лютого.

Наприкінці березня Маріуполь відвідав Путін. Серед територій, анексованих Росією 2022 року, місто стало першим, де побував російський президент.

2 травня Путін знову звернув увагу на захоплене Росією місто і навіть дистанційно брав участь у відкритті трамвайного сполучення.

Трамваї допомагали запускати фахівці з Петербурга – батьківщини російського президента. І той факт, що Маріуполь та Петербург зробили офіційно "побратимами", говорить про те, що Кремль почав брати пряму участь у міських справах.

При цьому на Тульській області, яку очолює близький до Путіна губернатор Олексій Дюмін, - дороги та комунікації ЖКГ.

Втім, зважаючи на все, головним куратором усієї цієї роботи залишається російський віце-прем'єр Марат Хуснуллін. Нещодавно він заявляв, що станом на квітень 2023 року у Маріуполі відновлено 11 тисяч будинків.

Зазначимо, що така кількість будівель була повністю зруйнована лише у приватному секторі, який найменше постраждав від війни. За даними Маріупольської міськради - тобто української влади - всього в місті пошкоджено як мінімум 38 тисяч будівель. З них – понад тисячу багатоповерхівок.

Те, що все ж таки відбудовують росіяни, голосно рекламується. Новий квартал, який під час поїздки відвідував Путін, називається ЖК Невський (теж відсилання до Петербурга). На його фасаді намалювали дівчину у квітах триколору.

У "Невському", за даними на кінець березня, здано 35 багатоквартирних будинків на 2500 квартир, до кінця року планують звести ще 30 будинків майже на 2700 квартир.

Неподалік зведено нову школу на 1100 тисяч місць, відкриття заплановано на 1 вересня. Там же вже функціонує садок.

Але "Невський" - "показовий" проект для високих гостей та ЗМІ. У решті Маріуполь місцями є одне велике будівництво - як житлову, так і дорожню. Місцями ж – зруйновані з часів війни будинки.

Частина центру міста або в будівельних риштуваннях, або вже в процесі реконструкції, або проводяться підготовчі роботи.

При цьому набагато більше будівель, поранених війною, до яких поки що не торкалися будбригади.

Деякі будівлі призначені повністю під знесення та відбудову з нуля. Загалом непридатними для відновлення визнано 407 будинків. Вже знесено 321 будинок, до кінця року планують зруйнувати ще 86.

Від будівлі залізничного вокзалу залишився лише "скелет". Там будівельники лише розпочали роботу. Але автобусне сполучення вже працює — більшість колишніх маршрутів громадського транспорту відновлено.

З контурів відновлювальних робіт можна зробити висновок, що акцент робитимуть на світлих і яскравих тонах - і це різко контрастує з видами розрухи по місту.

Також активно проводяться реставраційні роботи з монументів, присвячених Другій світовій війні. Подекуди запущені фонтани.

Заявлено, що повна реконструкція Маріуполя, включно з аеропортом, завершиться до кінця 2025 року.

Але що буде з містом до 2025 року – питання.

Маріуполь називається одним із основних напрямків передбачуваного настання ЗСУ. Крім того, українська армія має далекобійні ракети, які, теоретично, можуть додати до міста.

Чим живуть люди? Житло, зарплати, проблеми

Якщо пройтися Маріуполем і почитати оголошення на стовпах, багато чого стає зрозуміло про життя міста.

Найпопулярніші послуги, що рекламуються: вікна, пам'ятники, оголошу карток через термінал, сантехнік. Тобто люди активно займаються облаштуванням та ремонтом житла, могилами загиблих родичів та отриманням грошей.

Популярні маршрути з міста, які пропонуються перевізниками - Москва, Німеччина, Грузія, Польща, Ростов, Україна.

У місті маса елементів "російського світу": прапори "ДНР" та Росії, запрошення до участі у російських праймеризах на місцеві "вибори" 10 вересня, банер про Крим, стела, пофарбована в кольори російського прапора.

Розруха підштовхнула вгору ціни на цілу нерухомість, що залишилася. Їх можна назвати "космічними".

"Продам цілий і абсолютно не постраждалий будинок у центрі міста. Ви можете жити в ньому вже сьогодні", - пише автор оголошення і демонструє хатку, що покосилася.

За неї він просить 2,2 млн. рублів (1,026 млн. гривень). Для порівняння, за такі гроші можна купити дачу із зручностями у далекому Підмосков'ї.

У наступному оголошенні пропонується квартира малогабаритна загальною площею 27 квадратів під ремонт.

"Під час "СВО" будинок практично не постраждав, ведеться капітальний ремонт всього будинку. Квартира не постраждала, тільки штукатурка обсипалася тощо. Будинок розташовується в спальному районі. До моря 20-30 хвилин пішки. Школа та дитячий садок у 3 хвилинах ходьби", - пише власник і просить 1,5 млн рублів (700 тисяч гривень).

За 45-метрову двокімнатну квартиру з чотирирічним ремонтом навпроти ЖК Невський хочуть виручити 3 млн рублів (1,4 млн грн).

Зашкалюють і ціни на оренду. Двушка без ремонту з ледве вставленими вікнами — 20 тисяч на місяць (9340 гривень).

Трішка з "бабусиним" ремонтом - 28 тисяч рублів на місяць (13 000 гривень).

Такі ціни на нерухомість диктуються двома обставинами. Перше – як ми вже говорили, нестачею не зруйнованого житлового фонду. Друге - велика кількість робітників, що приїжджають до міста, і фахівців з РФ і "ДНР", які зайняті на відновленні Маріуполя. Вони утворюють додатковий попит на житло.

З тієї ж причини Маріуполь входить невелика кількість міст Донецької області, де є робота, причому у тому числі з високооплачуваними пропозиціями.

Найбільш "жирні" посади заміщають вахтовики з Росії - співробітники будівельних компаній із Санкт-Петербурга. За даними "Країни", інженер ділянки за вирахуванням податків отримує від 200 тисяч рублів. Додатково керівництво підрядної організації оплачує дорогу, проживання та харчування у їдальні. Є страховка від травм на виробництві.

Наймають працівників і у Маріуполі. На сайті вакансій hh.ru станом на 15 травня була опублікована 101 вакансія. Найпопулярніші — також будівельні, а саме:

• зварювальнику обіцяють 80 тисяч рублів (37 340 грн),

• монтажник сталевих та залізобетонних конструкцій – від 100 тисяч (46 680 грн),

• електромонтажник та оздоблювальник – від 110 тисяч рублів (51 350 грн),

• керівник будівельного проекту – від 120 тисяч (56 000 грн),

• слюсар з ремонту та обслуговування дорожньо-будівельної техніки – від 150 тисяч (70 000 грн),

• інженер ПТО – 170 тисяч (79 360 грн).

На посади, які не пов'язані з будівництвом, запрошують на значно менші, але порівняно з Донецьком пристойні зарплати:

• фармацевт – від 30 тисяч (14 000 грн),

• старший касир-продавець – від 35 тисяч (16 340 грн),

• кухар у млинцевий павільйон – від 45 тисяч (21 000 грн),

• бухгалтер на первинну документацію та торговий представник - 50 тисяч (23 340 грн),

• дільничний лікар – від 55 тисяч рублів (25 680 грн),

• агроном з вирощування черешні та збирач меблів – від 60 тисяч (28 000 грн),

• персональний водій – від 65 тисяч (30 340 грн),

• лікар-оториноларинголог – від 75 тисяч (35 000 грн).

Проте далеко не всім виплачують заробітні плати вчасно. З відповідною скаргою до Путіна під час його березневого візиту зверталися місцеві жителі.

У місцевих пабликах пишуть, що зарплати часто урізують чи затримують терміном до півтора місяця.

Карткою російського банку ПСБ можна розплатитися лише у деяких супермаркетах Маріуполя. В іншому ж у місті все більше ходять готівкові рублі.

Не втрачають популярності ринки, незважаючи на те, що торгівля організована буквально на руїнах.

Продавці зазначають, що продукти переважно везуть із Запоріжжя, Криму та Ростова.

Скільки людей мешкає зараз у Маріуполі — невідомо. Росіяни, за даними на лютий 2023 року, стверджували, що у місті знаходиться "230 тисяч людей і люди продовжують повертатися". За словами радника мера Петра Андрющенка, "у місті залишається 90 тисяч, і населення зменшується".

Мешканці Маріуполя у розмові з журналістами розповідають про масу складнощів, з якими вони стикаються щодня.

За словами городян, робота є у будівництві, торгівлі та комунальній сфері. При цьому всі, хто був зайнятий на містоутворюючих підприємствах - таких як "Азовсталь", "Азовмаш" та ММК "Ілліча", роботу втратили - заводи, перетворені раніше на укріпрайони, повністю або частково зруйновані і місцями поки що не до кінця розміновані (хоча Ілліча росіяни обіцяють запустити).

По суті, це головна соціальна проблема, яка породжує інші. З довоєнної інфраструктури активно працює лише порт, який, втім, так само втратив оборони та обслуговує лише російські перевезення.

Спостерігається гострий дефіцит лікарів: багато місцевих медиків поїхали, росіяни ж не поспішають переїжджати до Маріуполя. Здебільшого працюють ті, хто приїхав із Донецька чи Росії у відрядження на три місяці.

Як і в інших захоплених населених пунктах, у Маріуполі проводиться добровільно-примусова паспортизація. Такий її люди називають оскільки без паспорта РФ вони значно ущемляються у правах.

За словами місцевої мешканки, офіційно працевлаштуватися у місті можна лише за російським паспортом. Ті, хто хоче працювати за українськими документами, мають платити 33% "податку" на "допомогу державі" — саме такий податок у самій Росії платять іноземні громадяни.

Та сама політика і щодо пенсій. Спочатку всім платили однакові пенсії – 10 700 рублів (4940 грн).

"Тепер, щоб отримувати російську пенсію, пенсіонери мають отримати російський паспорт. Не хочуть - залишиться та сама пенсія, менше", - розповідає місцева мешканка.