Аналізуємо підсумки 616-го дня війни в Україні.
Ситуація на фронті
Сьогодні вдень Володимир Зеленський повідомив про спробу РФ наступати на Вугледарському напрямі. За його словами, ЗСУ її зупинили, завдавши росіянам "важких втрат".
Українські військові паблики повідомляють, що супротивник пішов в атаку з боку Микільського (на сході від Вугледару).
Зазначимо, що росіяни вже робили невдалі спроби атакувати Вугледар на початку року.
Але звертає на себе увагу, що росіяни мають сили атакувати на багатьох ділянках – зокрема тепер на Вугледарському.
Тобто спочатку правильною виявилася версія, яку обговорювали ще навесні: стратегія РФ полягає в тому, щоб перечекати, поки Україна витратитиме основні ресурси в контрнаступі, і потім розпочне свої атаки.
Вони зараз майже на всіх напрямках, окрім, мабуть, Херсонського.
На північ від Авдіївки, як пишуть українські військові паблики, РФ мала "частковий успіх" у Новокалинового. Також росіяни намагаються увійти на територію Авдіївського коксохімзаводу, але закріпитися не можуть (російські паблики повідомляють про контратаку ЗСУ з боку заводу у напрямку терикону). Одночасно росіяни проводять атаки, що "виснажують", на південь від Авдіївки. Російські військові паблики стверджують, що там РФ має просування.
Ще один напрямок, де РФ виявляє активність – Куп'янське. Як пише військовий телеграм-канал Deep State, противник просунувся на південь від Масютівки, кинувши туди великі резерви.
Зазначимо, що сьогодні влада Харківської області оголосила новий виток обов'язкової евакуації з Куп'янського району.
На ділянці Роботине ЗСУ змогли просунутися та зайняти одну з висот на захід від села. Про це пишуть і українські, і російські телеграм-канали. Водночас відомо і про те, що росіяни проводять контратаки на Оріхівському напрямі.
Що відбувається з "Вагнером"?
В останні дні надходить багато суперечливої інформації щодо ситуації з колишнім найманцями ПВК "Вагнер".
Учора у ЗМІ пройшла новина про те, що у складі "Росгвардії" з "вагнерівців" вже формується окремий підрозділ на чолі із сином Пригожина Павлом. Однак близькі до "вагнерівців" канали це фактично спростували.
Загальну ситуацію на даний момент у колишній ПВК "Вагнер" описала російська журналістка Анастасія Кашеварова.
За її даними, після загибелі Пригожина, "наступником" справді став його син Павло, але в нього немає такої політичної ваги, як у батька.
"У компанії не розуміли, що буде далі. Виплати тим, хто знаходився в Білорусі було скорочено. Роботи як такої для кілька тисячного контингенту не було. Хтось також був відправлений у відпустку, хтось прийняв рішення піти", - пише Кашеварова.
Після загибелі Пригожина та Уткіна "рада командирів" "Вагнера" обрала головним Антона Єлізарова ("Лотоса"). Але це викликало розкол, оскільки під його керівництвом частина командирів залишатися не захотіла і залишила ПВК.
"Лотос" зустрічався як із Павлом Пригожиним, так і з керівництвом Росгвардії. Обговорювалося, що "Вагнер" стане підрозділом Росгвардії, проте, за словами Кашеварової, це поки що "попередні домовленості", і остаточного схвалення Путіна вони ще не отримали.
Журналістка пов'язує це з тим, що багато хто в оточенні Путіна не хоче посилення позицій глави Росгвардії Золотова.
Тому поки що "вагнерівці" перебувають у підвішеному стані. І багато з них поодинці або дрібними групами вливаються у формування в структурі МО РФ або Росгвардії - "Редут", "Ахмат", "Каскад", "П'ятнашка", а хто і просто у звичайні підрозділи регулярної російської армії.
Тобто, судячи з цих даних, поки що "Вагнер" як окремий підрозділ ніде не задіяний. І поки невідомо, чи хоче російська влада, щоб колишня ЧВК продовжила роботу саме як єдина бойова одиниця (нехай і у складі Росгвардії) - чи колишніх найманців поступово розподілятимуть по різних підрозділах.
Одкровення Залужного
Одна з головних тем дня - дві статті у британському журналі The Economist, присвячені головному Валерію Залужному.
Попереднє велике інтерв'ю із Залужним цей журнал робив приблизно рік тому - минулого грудня. Тоді головною темою цієї бесіди були плани ЗСУ щодо наступу на півдні, яких вже особливо не приховували.
На той момент Захід ще не розпочав постачання танків та БМП Україні, і головком вимагав їх розпочати. І обіцяв у разі цих поставок відкинути росіян на кордони до початку повномасштабного вторгнення.
"Мені потрібно 300 танків, 600-700 бмп, 500 гаубиць. Тоді, я думаю, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого", - заявив Залужний.
Невідомо, чи задоволені всі ці побажання. Але точно відомо, що по танках цей запит навіть перевищили. Західні джерела пишуть, що Україна протягом зими-весни отримала щонайменше 400 "Леопардів" різних модифікацій. А також 14 британських "Челленджерів" та певна кількість радянських танків зі складів країн Східної Європи.
Тобто цього, за логікою Залужного, мало вистачити якщо не для відновлення статус-кво до початку повномасштабної війни, то хоча б для взяття Мелітополя. Проте, як ми вже знаємо, за п'ять місяців контрнаступу на півдні ЗСУ не змогли підійти навіть до Токмака.
Втім, те, що наступ забуксував, стало зрозумілим ще влітку. У західній пресі тоді почали з'являтися матеріали, в яких розчарувалося. Зважаючи на все, воно було висловлено і владі України. А вони, у свою чергу, почали звинувачувати союзників.
Зокрема, Валерій Залужний наприкінці червня виступив на сторінках Washington Post і заявив, що наступ, який проводить Україна, взагалі немислимий без авіації. Він заявив, що самі натовські країни ніколи б у таку атаку без переваг у повітрі не пішли.
Тим цікавіше те, про що Залужний каже зараз - коли стало зрозуміло, що плани, які він озвучив раніше, не здійснилися.
Ми детально писали про те, що йдеться в його інтерв'ю та авторському есе на сторінках The Economist. Тепер же наведемо коротко головну тезу генерала - яка зокрема цікава у світлі його заяв річної давності.
Він заявив, що наступ, всупереч підручникам НАТО та розрахункам командування ЗСУ (тобто самого Залужного), не зміг досягти своїх цілей. І тепер "глибоких та гарних проривів" не буде.
Причиною головком назвав технологічний паритет (а в окремих аспектах і перевагу) російської армії з українською. Звідси - неможливість обох армій прорватися вперед без вирішальної переваги у всіх видах озброєнь та живій силі. Або без будь-якого "вундерваффе", проти якого у противника не буде жодних коштів.
Це, за словами Залужного, спричинило глухий кут на фронті. І подолати його можна лише, якщо Україна отримає від західних партнерів таку військову допомогу, яка зведе нанівець російські переваги в артилерії, авіації, дронах та живій силі (тут закордон може допомогти, навчаючи більше солдатів).
Однак, йдучи убік, зазначимо, що зараз питання створення такої переваги для ЗСУ перед Заходом, схоже, не стоїть із суто ресурсної точки зору. Його основний пріоритет – відновити запаси у своїх арсеналах, багато в чому спустошених постачанням Україні. Крім того, у США зростає політичний опір республіканців виділенню нових десятків мільярдів для України (до чого ми ще повернемося нижче).
Тобто, по суті, стаття Залужного - це визнання в тому, що досягнення військової переваги над РФ, а відтак і перемоги над нею, є досить проблематичним.
Визнаючи це, Залужний фактично підтверджує інсайд журналу Time, який писав, що військове командування пропонує на даному етапі відмовитися від наступальних дій через тупик на фронті та безперспективність атакуючих дій. Нагадаємо, Time писав, що Зеленський із цим підходом не згоден і наполягає на продовженні наступу.
Залужний у The Economist не говорить про те, що потрібно відмовитися від наступу (навпаки - він заявляє, що Україна має продовжувати намагатися утримувати ініціативу та атакувати), але такий висновок логічно випливає з його слів про те, що війна зайшла в глухий кут і для виходу з нього потрібен якийсь колосальний технологічний ривок, який поки що не проглядається.
Іншими словами, у найбільших західних ЗМІ останнім часом чітко проводиться думка про те, що військова перемога України найближчим часом не проглядається і співвідношення сил на фронті не дозволяє ЗСУ домогтися перелому на свою користь.
З цієї думки випливає необхідність зміни стратегії України, яка теоретично може бути у двох варіантах.
Перший - перейти до стратегічної оборони, збирати сили для нових ударів, вимотувати противника. Щоправда, ця стратегія буде робочою лише за умови не лише безперервності, а й збільшення (кількісного та якісного) постачання озброєнь із Заходу. Інакше, з урахуванням несумірності потенціалів України та РФ, виснажуватиметься насамперед українська армія. Власне, про це пише Залужний у своїй статті для Economist: він каже, що затяжна війна не на користь Україні і закликає Захід дати комплекс необхідного озброєння. "Якщо Україна хоче вибратися з цієї пастки, нам знадобляться перевага в повітрі, значно покращені можливості радіоелектронної боротьби та протибатарейної боротьби, нові технології розмінування та здатність мобілізувати та навчати більше резервів", - пише головком ЗСУ.
Другий - заморозити війну через перемир'я лінією фронту. Але поки що ні від українського керівництва, ні від урядів провідних західних країн немає сигналів про готовність до такого кроку. Також немає впевненості в тому, що заморозки у нинішній ситуації насправді хоче Путін (хоча в українській владі заявляють, що перемир'я – це і є мета Кремля).
Але на експертному рівні цей сценарій обговорюється досить активно. І поява таких статей, як у Time та The Economist, додає аргументів його прихильникам.
До їхнього табору сьогодні долучився колишній радник Банкової Олексій Арестович, який вчора оголосив про свої президентські амбіції. А сьогодні також як і Залужний заявив про "глухий кут" на фронті і робить звідси висновок про необхідність початку мирних переговорів з РФ.
"Фактично безвихідь у війні. Тому що ні Росія не може захопити всерйоз великі шматки нашої території, ні ми не можемо відбити зараз. потрібні ні російському народу, ні українському. Народ починає це розуміти. Я думаю, нам треба миритися. Виходити на мирні переговори. Але ці переговори мають бути чесними та паритетними", - заявив Арестович.
Він також знову озвучив свій план вступити до НАТО підконтрольною територією України із зобов'язанням не відвойовувати захоплені росіянами території військовим шляхом.
Це перша така заява, яку робить український політик (якщо не брати до уваги емігрантів до РФ), після того, як Зеленський наприкінці весни 2022 року припинив переговори з Росією і оголосив вихід на кордони 1991 року метою війни.
Про те, що настрої, які зараз озвучив Арестович, мають місце серед представників української еліти, хоч вони про це публічно не заявляють, ми писали ще у травні, наводячи аргументи української «партії світу». І тоді ж ми прогнозували, що говорити голосніше про це вона може розпочати, якщо наступ ЗСУ не призведе до великих успіхів.
І, як бачимо, прогноз виправдовується.
Втім, поки що заяви Арестовича (навіть якщо їх ще хтось підхопить), на ситуацію мало впливають. Тому що українська влада, як і керівництво найбільших країн Заходу, проти припинення бойових дій без виведення російських військ на кордони 1991 року.
Повторимося, що не до кінця зрозуміла й реальна позиція Путіна – чи хоче він перемир'я на нинішній лінії фронту.
Однак те, що тези про необхідність переговорів із РФ починають озвучувати вже українські політики, очевидно, працює на посилення позицій тих сил на Заході, які виступають за якнайшвидше припинення війни.
США та допомога Україні
На Заході тим часом продовжуються баталії про те, чи виділяти Україні нову допомогу чи ні. І в якому обсязі.
Новий речник Палати представників Майк Джонсон заявив республіканцям, що підтримує допомогу Україні, але наполягає на її поділі з грошима для Ізраїлю, передає Politico.
При цьому обсяг допомоги Україні, на який готовий піти Джонсон, може бути "незрівнянним" із тим, що просить Байден (61 мільярд доларів).
Також Джонсон заявив, що фінансування України має бути "нерозривно пов'язаним" з посиленням кордону США з Мексикою.
Раніше в Республіканській партії заявили, що готові схвалити допомогу Україні, якщо адміністрація Байдена покаже їм "стратегію перемоги", а також виконає низку інших умов. Але поки що Білий дім жодних стратегій, крім корисності від завантаження американського ВПК, не представляв.
У Сенаті США тим часом заявили, що не розглядатимуть проект закону про допомогу Ізраїлю без урахування потреб України. Про це заявив лідер сенатських демократів Чак Шумер. По суті, він повторив учорашню позицію Байдена, який обіцяв ветувати допомогу Ізраїлю, якщо з нею пакетом не піде Україна.
Без усіх трьох складових частин – Палати представників, яка контролюється республіканцями, Сенату та Білого дому, які під демократами – допомога Україні схвалена бути не може. І наскільки ще затягнеться цей процес – питання відкрите. Можливо, до середини зими, як уже прогнозує Джонсон.
Тим часом, серед простих американців зростає скепсис щодо необхідності фінансування України. Про це свідчать дані опитування Gallup, які наводить Financial Times.
У червні 29% опитаних американців заявили, що США роблять "надто багато" для підтримки України. Нині таких уже 41%.
При цьому кількість прихильників допомоги знизилася, але не така істотна. 25% відповіли, що поточної підтримки України з боку США "недостатньо" порівняно з 28% у червні.
